ФорумФорум  КалендарьКалендарь  ГалереяГалерея  ЧаВоЧаВо  ПоискПоиск  ПользователиПользователи  ГруппыГруппы  Мои сообщенияМои сообщения  РегистрацияРегистрация  ВходВход  

Поделиться | 
 

 Помянем былое...

Предыдущая тема Следующая тема Перейти вниз 
На страницу : Предыдущий  1, 2, 3, ... 10, 11, 12  Следующий
АвторСообщение
Бешеный лосось
Новорожденный
Новорожденный
avatar

Сообщения : 136
Репутация : 2
Дата регистрации : 2010-05-22

СообщениеТема: Re: Помянем былое...   Вс Май 23, 2010 5:40 pm

Dzag пишет:
да прикольно Лосось ты откуда

счас в Москве обитаю....
Вернуться к началу Перейти вниз
V[a]mp[i]re
Главный Армеец Форума
Главный Армеец Форума
avatar

Сообщения : 8725
Репутация : 776
Пол : Мужчина
Откуда : Самара
Дата регистрации : 2010-01-16
Возраст : 21
Награды :

СообщениеТема: Re: Помянем былое...   Вс Май 23, 2010 10:32 pm

ясно а как зовут и сколько лет Smile
Вернуться к началу Перейти вниз
Бешеный лосось
Новорожденный
Новорожденный
avatar

Сообщения : 136
Репутация : 2
Дата регистрации : 2010-05-22

СообщениеТема: Re: Помянем былое...   Пн Май 24, 2010 5:56 am

15.
Николай.
А тебя?
Вернуться к началу Перейти вниз
V[a]mp[i]re
Главный Армеец Форума
Главный Армеец Форума
avatar

Сообщения : 8725
Репутация : 776
Пол : Мужчина
Откуда : Самара
Дата регистрации : 2010-01-16
Возраст : 21
Награды :

СообщениеТема: Re: Помянем былое...   Вт Май 25, 2010 12:20 am

16
Александр
Вернуться к началу Перейти вниз
Доктор Зло
Зритель
Зритель
avatar

Сообщения : 396
Репутация : 0
Дата регистрации : 2010-05-23
Награды :

СообщениеТема: Re: Помянем былое...   Ср Май 26, 2010 5:16 am

малые еще.
а мне уже 14 скоро будет.
Вернуться к началу Перейти вниз
V[a]mp[i]re
Главный Армеец Форума
Главный Армеец Форума
avatar

Сообщения : 8725
Репутация : 776
Пол : Мужчина
Откуда : Самара
Дата регистрации : 2010-01-16
Возраст : 21
Награды :

СообщениеТема: Re: Помянем былое...   Ср Май 26, 2010 3:40 pm

мда кто б говорил
Вернуться к началу Перейти вниз
V[a]mp[i]re
Главный Армеец Форума
Главный Армеец Форума
avatar

Сообщения : 8725
Репутация : 776
Пол : Мужчина
Откуда : Самара
Дата регистрации : 2010-01-16
Возраст : 21
Награды :

СообщениеТема: Re: Помянем былое...   Ср Май 26, 2010 3:41 pm

мал тут ты
Вернуться к началу Перейти вниз
Доктор Зло
Зритель
Зритель
avatar

Сообщения : 396
Репутация : 0
Дата регистрации : 2010-05-23
Награды :

СообщениеТема: Re: Помянем былое...   Ср Май 26, 2010 7:49 pm

зато злее в 100 раз
Вернуться к началу Перейти вниз
Бешеный лосось
Новорожденный
Новорожденный
avatar

Сообщения : 136
Репутация : 2
Дата регистрации : 2010-05-22

СообщениеТема: Re: Помянем былое...   Ср Май 26, 2010 9:50 pm

Доктор Зло пишет:
зато злее в 100 раз

Ты попрыгай тут еще.
Вернуться к началу Перейти вниз
иероглиф
СТАРШИЙ БРОНЕМАСТЕР
avatar

Сообщения : 15021
Репутация : 718
Пол : Мужчина
Откуда : поезд№ 72
Дата регистрации : 2010-01-09
Возраст : 49
Награды :

СообщениеТема: Re: Помянем былое...   Чт Май 27, 2010 4:58 am

просто классный материал. Обидно, если пропадет в пыли архивов.


http://www.ua-football.com/foreign/turkey/4bfd663c.html

___________________
Вернуться к началу Перейти вниз
иероглиф
СТАРШИЙ БРОНЕМАСТЕР
avatar

Сообщения : 15021
Репутация : 718
Пол : Мужчина
Откуда : поезд№ 72
Дата регистрации : 2010-01-09
Возраст : 49
Награды :

СообщениеТема: Re: Помянем былое...   Сб Июн 26, 2010 2:39 am

Спартак, але не той



Затінені клуби. «Спартак» Трнава

Ностальгія




Свого часу, а саме в 1997—1999 рр., чи не найбільшу «телевізійну» насолоду я отримував од споглядання спеціалізованої програми про футбол на другому каналі ТБ Словаччини. Називалася вона «Таngо» (саме так!), а виходила щонеділі ввечері з понеділковим уранішнім повтором.

По суті це була звичайна передача, де упродовж години розбиралися головні події у словацькому підвиді «короля спорту». Проте для мене «Танго» грало роль вікна в інший, кращий світ. По-перше, ця програма могла тоді слугувати зразком професіоналізму: добір кольорів, освітлення, інтонація ведучого, показ фрагментів ігор, коментарі до них — усе було виконано на найвищому рівні. По-друге, тогочасний футбол в Україні мав вельми непривабливий зовнішній вигляд: згадайте, наприклад, що в нашій вищій лізі індивідуальними сидіннями на стадіонах могли похвалитися три-чотири команди — на цьому тлі чемпіонат Словаччини був наче з іншого виміру. Принаймні, візуально.

І так сталося що саме згаданий часовий проміжок співпав із історичною епохою, коли свого останнього розквіту досяг легендарний ФК із невеликого (близько 70 000 жителів) містечка Трнава, котрий має добре знайоме на пострадянських теренах ім'я «Спартак».

Важко сказати чому, але в нас ця команда практично невідома. І це при тому, що навіть ті вітчизняні уболівальники, які далекі від зацікавлення чехословацьким футболом, начувані про існування празьких «Спарти», «Славії», «Дукли» чи, приміром, братиславського «Слована». А клуб, який п'ять разів ставав переможцем дуже сильної першості ЧССР і доходив півфіналу Кубка чемпіонів, ми якось оминули увагою.

Якщо не помиляюся, про трнавський «Спартак» у нас писали двічі. Уперше — 1973 року, коли «червоно-біло-чорні» стали суперником «Зорі» з Ворошиловграда на єврокубковій стезі. Удруге — наприкінці вісімдесятих: «Спортивна газета» тоді публікувала низку маленьких, статистичного спрямування, матеріалів про різні команди Старого Світу. Ось і все...

Повертаючись до кінця дев'яностих і тодішнього словацького футболу, зазначу що саме трнавський колектив приковував мою основну увагу. Це спричинив справжній «спартаківський» бум, що його на той момент переживало місто. Уявіть собі: стадіон команди, котрий уміщує під 20 000 глядачів, на більшості домашніх ігор був заповнений під зав'язку, люди сиділи в усіх проходах, а своєрідним обрамленням матчів слугували фанати, які, не змовкаючи, співали пісні й «накривали» арену довгими паперовими стрічками. У подальшому щось схоже я бачив, переглядаючи трансляції першостей Південної Америки.

Витоки

Історіографи клубу, про який ідеться в статті, датою його заснування вважають З0 травня 1923 р., і, як згодом дізнається читач, це рішення є достоту сумнівним. Того дня об'єдналися два трнавські атлетичні товариства — ТСС і ЧСК. Назву обрали нехитру — Спортивний клуб, а традиційними кольорами стали жовтий і блакитний. 19 березня 1925 р. у місті був створений інший футбольний колектив, озаглавлений «Рапідом» — його керівники обрали червону й чорну фарби для виокремлення себе поміж інших. Знову ж таки, навіщо я згадую дві команди, стане зрозуміло трохи нижче.

Обидва колективи грали в чемпіонаті Словаччини, котрий тоді мав вражаюче складну структуру проведення. Автор цих рядків доклав чималих зусиль, аби розібратися в ній, але цілковито вникнути в її суть так і не зумів. Головний же принцип полягав у тому, що першість складалася з кількох груп (називалися вони «жупами»), які формували за територіальним принципом, а їхні переможці у фінальних змаганнях розігрували звання абсолютного чемпіона цієї частини федеральної держави.

Клуби з Трнави виступали в західнословацькій жупі, зазвичай посідаючи там друге-третє місця. Проте, відповідно регламенту, аби потрапити до вирішальної стадії «містровства» потрібно було виграти змагання в групі, а такого успіху місцеві колективи досягли на двох лише одного разу.

1929 р. «Рапід» вийшов таки до фінішної пульки. На півфінальній стадії «червоно-чорні» переграли команду з міста Банська Бистриця — 7:4, отримавши право зіграти поєдинок за золоті медалі з «Жиліною», яка перед тим з великим зусиллями подолала... ужгородську «Русь» — 3:2.

Завершальна гра сезону відбулася на трнавському стадіоні. Господарів вважали фаворитами, втім, уже на першій хвилині вони пропустили гол, який виявився єдиним. На сайті вболівальників «Спартака» із цього приводу написано, що «Оsетdesіаіtdеvаt тіnиt trvaltlak tіти, hrаlо sа nа gеdnи brаnи, аІе gоl sа Rаріdи strelitі nеросtarilо» («89 хвилин тривали атаки команди, гра йшла на одні ворота, проте забити гол «Рапіду» так і не вдалося»)...

Так, у неквапливому ритмі існували СК і «Рапід», грали між собою принципові дербі, аж тут у двері Європи нахабно погрюкала війна. 1939 р. двоєдину державу поглинули нацистські війська, в результаті чого словаки отримали формальну незалежність. Ці події непрямо вплинули на футбол у Трнаві: з метою гідної презентації міста, згадувані клуби сполучилися докупи під назвою ТСС, а «гербовими» барвами стали все ті ж червона та чорна («два кольори мої, два кольори...»), до яких приплюсували білу.

Вочевидь, саме цю дату треба вважати відправною точкою в існуванні «Спартака».

Супернова

Одразу по завершенні II Світової війни відновив своє функціонування турнір для найсильніших футбольних команд Чехословаччини. У стартовому сезоні серед еліти ТСС виступив невдало, посівши восьме місце (із десяти) в своїй групі, при цьому дуже багато пропускаючи. Того ж 1945 р. новачки зазнали своєї найбільшої поразки в офіційних змаганнях — 2:12 од команди з міста Кладно.

Утім, потихеньку «червоно-біло-чорні» вийшли на рівень середняка першості ЧССР. Однією з обставин, яка зіграла роль стабілізатора становища, став той факт, що головний футбольний колектив Трнави почав захищати кольори місцевої металургії, внаслідок чого з 1949 р. змінилася його назва. Відтепер він отримав ім'я «Коvоsmаlt» — якщо спробувати перекласти це слово на українську, то вийде щось на кшталт «металоемапь» (підозрюю, що тут маємо справу зі словацьким відповідником терміну «металокераміка»).

Саме «Ковосмапьт» став командою, котрій судилося здобути історично найперший Кубок Чехословаччини. Той турнір проводився за доволі незвичним регламентом: попередні раунди мали стандартну структуру — матч на виїзді й удома, коли ж настала черга півфіналів, чотири найкращі колективи країни звезли до столиці, де ті й розіграли приз.

Через два роки клуб нарекли ім'ям, під яким він і став відомим на континенті. Тут, передусім, проявився потужний уплив Радянського Союзу: на середину п'ятдесятих у спортивному господарстві наших сусідів почалося масове перейменування, причому для більшості тамтешніх товариств нові назви виявилися тимчасовими, а ось до трнавського вона «приклеїлася» назавжди.

На початку 1956 р. сталася подія, котру історики клубу вважають фундаментальною в його літописі: основну команду «Спартака» очолив наставник молодіжного складу Антон Малатинський — людина, з якою пов'язана левова частка успіхів «червоно-біло-чорних». Фахівець, який посів друге місце в референдумі на визначення найкращого тренера Словаччини XX сторіччя, працював у Трнаві загалом 16 сезонів — по 1978 р. включно (були дві короткочасні відлучки). Його доля показує різницю між нинішнім і тогочасним футболом: перед «Тонеком» не ставили завдань, які потрібно було виконати негайно, він потихеньку будував свою команду — сьогодні такого практично не зустрінеш.

Попервах його підопічні виступали не дуже-то й вдало: в дебютні роки під проводом Малатинського «Спартак» боровся за виживання в найвищій лізі; згодом довго був середняком. Перші серйозні успіхи до трнавців прийшли аж у сезоні-1966/67, коли вони завоювали бронзові медалі першості, додавши до них національний Кубок — так відкрилися двері до «золотої» епохи спартаківців.

«Білі ангели» виграли п'ять наступних чемпіонатів із шести, одного разу посіли підсумкову другу сходинку в таблиці, «розбавивши» таке багатство двома чехословацькими Чашами, й такою ж кількістю — словацьких. А в Європі команда забралася аж до стадії 1/2 фіналу чотирнадцятого за ліком розіграшу Кубка чемпіонів — пройти далі завадив амстердамський «Аякс» Йохана Кройффа та Ринуса Міхелса.

Найяскравішими постатями того «Спартака» були: воротар Душан Кекеті (бронзовий призер Євро-1980); захисники Кароль Добіаш (єдиний із «червоно-біло-чорних», хто грав у фіналі переможної континентальної першості 1976 р.) і Володимир Хагара (п'ятиразовий чемпіон країни); півоборонці Ладислав Куна (головний гвардієць в історії клубу) й Душан Кабат (півтора десятка сезонів у основі); ну і форвард Йозеф Адамець (170 забитих м'ячів у лізі)...

Ідилія виявилася короткочасною: вже наприкінці сімдесятих конкуренти викинули трнавську команду з когорти лідерів. Як можна здогадатися, регрес «червоно-біло-чорних» прямо пов'язаний зі зменшенням виробничих потужностей місцевого металокерамічного комбінату.

Свого «шеолу» «білі ангели» досягли тоді, коли на початку дев'яностих вилетіли з вищого дивізіону.

Бродіння

На момент припинення існування федеративної держави «Спартак», за відсутності празьких грандів, без особливих зусиль увійшов до числа претендентів на медалі нової першості. Майже щороку, аж до завершення десятиліття, команда посідала другу або третю сходинки в таблиці.

Спочатку шлях до вершини «червоно-біло-чорним» перекривав непереможний тоді столичний «Слован», а потім — новий словацький гранд «Кошице». З останнім клубом пов'язаний найдраматичніший сезон трнавців у їхній новітній історії.

Отже, чемпіонат-1996/97, останній, тридцятий тур. Спартаківці випереджають «тигрів» (прізвисько кошицького колективу) на два очки, і їх, через особливості регламенту, в завершальному матчі влаштовує й нічия. «Білі ангели» їдуть в гості до «Тауриса» (місто Римавська Собота), в середині першого тайму зрівнюють там рахунок, і коли до довгожданого комплекту «золота» залишалося кілька секунд... пропускають другий гол. А «Кошице», звісно, виграв.

Наступна першість також принесла чимало цікавого. Мені запам'яталося передусім таке. Початок грудня, над стадіоном ім. Антона Малатинського йде сніг, одначе його трибуни все ж заповнені на добрі три чверті. Після гри другий канал державного ТБ бере інтерв'ю в найкращого каноніра ліги, нападника «Спартака» Любомира Лугового (наголос — на другий склад), в якого на той момент було 15 забитих м'ячів у стількох же матчах! Та в другому колі форвард відзначився лише двічі, а його команда, котра до приходу зими лідирувала, в підсумку задовольнилася бронзовими медалями.

Ну а далі було те, що словацькі фахівці охрестили «парадом занепадів»: у новому десятилітті один за одним із вищого футбольного дивізіону цієї країни повилітали всі місцеві гранд-клуби. Братиславські «Слован» та «Інтер», провінційний «Кошице» продовжили сумну лінію, стартовою й фінішною точками котрої виявилася команда з Трнави. Так, спартаківці залишали елітну лігу двічі: за підсумком сезонів 2000/01 і 2006/07 рр. Як ви гадаєте, що все це спричинило? Правильно, гроші. Вони «раптово» закінчилися, коли Словацька республіка вступила в Євросоюз, і більшість тамтешніх підприємств були скуплені іноземцями...

Нині дорога для мене команда ні на що серйозне не претендує навіть удома. Відтак я згадую останню фразу з французького трилера «ІRREVERSIDLE»: «Час знищує все».


Володимир БАНЯС, газета «Український футбол»



___________________
Вернуться к началу Перейти вниз
V[a]mp[i]re
Главный Армеец Форума
Главный Армеец Форума
avatar

Сообщения : 8725
Репутация : 776
Пол : Мужчина
Откуда : Самара
Дата регистрации : 2010-01-16
Возраст : 21
Награды :

СообщениеТема: Re: Помянем былое...   Пт Июл 09, 2010 7:17 pm

че это значит?????
Вернуться к началу Перейти вниз
иероглиф
СТАРШИЙ БРОНЕМАСТЕР
avatar

Сообщения : 15021
Репутация : 718
Пол : Мужчина
Откуда : поезд№ 72
Дата регистрации : 2010-01-09
Возраст : 49
Награды :

СообщениеТема: Re: Помянем былое...   Чт Июл 22, 2010 3:09 pm

Венгерской поступью по грядкам тюльпанов



Очередной материал рубрики Ретро Футбол – начало серии Сборная СССР на чемпионате Европы 1988.
С сегодняшнего дня каждый третий ретро-выход месяца мы будем шаг за шагом вспоминать тот славный поход советской сборной на своем последнем европейском форуме. Хотя – можно поспорить насчет «советской», ведь ту сборную с легкостью можно было бы назвать сборной Украинской ССР, то есть полноценной сборной Украины.

И было от чего. В первом поединке группового турнира из одиннадцати игроков в белых футболках, вышедших в стартовом составе, девять представляло Украину. Разумеется, один клуб – Динамо из Киева. Но ведь и Динамо то можно и нужно было назвать сборной Украины. Харьковчанин Бессонов, днепропетровцы Демьяненко и Протасов, закарпатец Рац, луганчанин Заваров, одессит Беланов, дончанин Чанов…

И вот этой сборной Украины-СССР пришлось в дебютном поединке Евро держать очень сложный экзамен. Поединок против очень непростой команды, в составе которой были четыре футболиста, три недели как выигравшие (в Германии, кстати – на штуттгартском Некарштадионе) Кубок Чемпионов – ван Брекелен, Куман-младший, ван Арле и Ваненбург. И, разумеется, лучший футболист Европы прошлого года, великолепный Рууд Гуллит.

Кроме того, Кельн, в котором и состоялся матч, расположен удачно для голландских болельщиков с точки зрения расстояния – поэтому фактически нашим футболистам пришлось играть на чужом поле. Из 60 тысяч визуально в оранжевые тоны было окрашено более половины, тысяч 40 минимум.

Возможно, и поэтому советская сборная начала поединок осторожно и очень неспешно. В первые пять минут были только длинный заброс на Литовченко и корявый удар Заварова. А голландцы с первых же минут дали понять, через кого и на кого они будут играть. Гуллит за весь матч отыграл на каждом, наверное, квадрате чужой половины поля – и на острие, и в подыгрыше, и подавал с фланга, и сбрасывал мяч на партнера с места инсайда.

В общем, защитникам нашим было нелегко. Поэтому и помогали им все, кто оказывался в нужном месте. Неплохо получалось у одного из самых молодых игроков основного состава, Алексея Михайличенко. Кстати, лет будущему наставнику украинской сборной тогда было 25, так что та сборная Лобановского была достаточно опытной и сыгранной. Правда, у самого динамовца к тому времени было за душой всего 7 матчей за главную команду страны – тогда как у его голландского одногодки Рональда Кумана было в активе 23 поединка.

Уже с первых минут стал ясен хитрый тактический ход Лобановского – форварда Беланова он поставил не на острие, а отрядил на правый фланг, играть из глубины. Впрочем, это пошло только в плюс – именно правый фланг нашей сборной, куда частенько в первом тайме смещался еще и Заваров, был самым активным. Хотя «активность» эта была ну уж очень слабенькой. Передачи в руки вратарю (как же хорошо, что их отменили!) уже к десятой минуте вывели из себя оранжевые трибуны – и началось освистывание.

И на десятой минуте первый звоночек прозвенел у ворот Дасаева. Собственно, он в него и зазвонил. Франк Рейкаард длинным пасом нашел в районе линии штрафной Гуллита, тот не глядя сбросил мяч уже в саму штрафную на Йоханнесу «Джону» Босману (кстати, он «тому самому» Жану-Марку Босману не то что не родственник – даже не соотечественник). Видимо, это была домашняя заготовка – на которую наш голкипер успел среагировать, но не совсем удачно, выпустив мяч из рук. Босман оказался тут как тут, но Дасаев все-таки сумел на доли секунды раньше зафиксировать мяч в руках. В общем, если разобраться, ничего страшного – но ведь голы частенько возникают вот так, из ничего.

Постстартовый отрезок первого тайма был наиболее эффективным для голландцев с точки зрения доминирования на поле. У сборной СССР в эти минуты не было ничего в атаке. А оранжевые методично загружали мяч верхом в направлении Босмана и Гуллита. Не забывая и о других вариантах развития атаки.

На 18-й минуте Босман вместо удара отбросил мяч на набежавшего Кумана – и будущий триумфатор последнего КЕЧ как бахнул из-за пределов штрафной! Дасаев в этот раз, что называется, выручил. Второй звоночек, теперь уже совершенно объективный. У «хозяев» получалось если не все, то многое, а «гости» только оборонялись.

Причем оборонялись не грубо, и вообще игру назвать грубой по нынешним меркам нельзя. 22 года назад играли в совсем другой футбол – и честно говоря, смотреть его в некоторых моментах поприятнее. Например, из-за отсутствия постоянных ударов по ногам. И симуляций. Во втором тайме на газон рухнул Беланов – то ли подвернул ногу, то ли судорога (его вскоре и заменили). Судья игру не остановил, так как фола не было. И Нидерланды спокойно продолжили атаковать. Не фейр-плей? Зато честно. И нет поводов для любителей поваляться на газоне. Лигочемпионских артистов Алиева и Бускетса в то время вряд ли поняли бы…

Одной из редких попыток контратаки стала передача Михайличенко на 23-й минуте. Алексей хорошо сыграл в отборе и увидел убегавшего Протасова. Увы, но получилось только «в затылок». В первом тайме неплохо смотрелся фланг Бессонова – ван Тигелена. Оба игрока частенько ходили вперед, навешивали, простреливали. После перерыва наш защитник как-то сник, а вот голландец только увеличил активность. И как раз после навесов Адри в нашей штрафной было жарко.

На 30-й минуте Михайличенко, не удержав, сбил Гуллита – сам пострадавший ударил немного неточно. Через три минуты на выходе ошибся Дасаев (при всем уважении к его таланту, этот элемент игры в данном конкретном матче у уроженца Астрахани удавался далеко не всегда), но, к счастью, мимо мяча пролетели все футболисты в оранжевой форме.



Наши ответили едва ли не первой осмысленной быстрой атакой. Но сначала Заваров затянул с ударом, а потом уже голландские защитники вернулись к своим воротам и не дали нормально ударить ни Михайличенко, ни Литовченко. А Беланов выстрелил значительно выше ворот.

Конец тайма – практически катастрофа для сборной СССР. 39-я минута, снова ошибка Дасаева на выходе, при подаче углового. Гуллит опережает советского вратаря, скидывает мяч на Босмана, Джонни бьет несильно в направлении дальней штанги. Чуть-чуть неточно! А у капитана оранжевых не осталось времени и места, чтобы добить тот мяч в сетку не с внешней стороны ворот.

45+1-я, как сказали бы сейчас, минута – первая и единственная переигранная в первом тайме. Рейкаард обыгрался с партнерами по обороне, отдал пас в центр поля на Ваутерса, а Ян острейшей передачей нашел у штрафной Кумана. Рональд отдал пас назад и в центра на, конечно же, Гуллита. Рууд подработал мяч, сместился влево и ударил в ближний угол. Дасаев оказался в нужном месте в самый нужный момент.

Вот такой получился первый тайм сборной СССР на чемпионате Европы. То, что он – совершенно не показателен, стало понятно уже с первых секунд тайма второго. Футболистом в белых футболках словно подменили – так увеличились скорости на поле. Голландцы, разумеется, приняли этот вызов, и игра стала куда интереснее.

Первым более-менее значимым моментом для нашей команды стал удар Олега Кузнецова (для которого матч проходил почти на родной земле – он появился на свет в Магдебурге) на 49-й минуте. Мяч прошел сквозь частокол ног, немного изменил направление полета, но скорость оного была невысока, поэтому ван Брекелен сумел спокойно забрать сферу в руки.

Голландцы ответили дальним ударом Рейкаарда – здесь мяч вообще не дошел до голкипера, застряв в ногах советских защитников. А далее была замечательная двухминутка, возможно, лучшая в матче. Атака СССР, Протасов в жесткой, но корректной борьбе выцарапал мяч у ван Арле, дошел до линии ворот, но Берри исправил свою ошибку. И начал контратаку своей команды. Ван Тигелен длинной диагональю нашел справа Джона ван'т Схипа, тот навесил в штрафную на Босмана, тот не совсем удачно положил корпус – и удар получился несильным, но неприятным для голкипера, с отскоком от газона.

Дасаев в падении парировал на угловой – после подачи которого наши убежали в контру, Заваров слева запустил длинную диагональ на Беланова, тот сблизился с ван Брекеленом и ударил. Во вратаря.

Динамичный отрезок получился, что и говорить. А уж какое у него получилось послесловие! Пару минут спустя еще одна диагональ, подобная заваровской, решила – как оказалось в итоге – судьбу матча. Доселе не очень заметный в атаке Василий Рац отдал с левого фланга передачу на правый фланг атаки. Беланов, в отличие от предыдущего эпизода, бить не стал (да и неудобно было), а – уже стоя спиной к воротам – перевел мяч на противоположный фланг поперечной передачей. А туда уже набежал автор первого паса и мощным (а самое главное точным) ударом в касание отправил мяч аккурат в дальнюю шестерку.

И тут же оператор матча выхватил разминавшегося на беговой дорожке кельнского стадиона Марко ван Бастена. Будущего лучшего бомбардира Евро. Он вскоре и заменил Геральда Ваненбурга. Заменил – и тут же включился в игру, оказываясь как и на острие, так и в подыгрыше.

В общем и целом, игра после 53-й минуте особо не изменилась. Голландцы как атаковали, так и продолжили это делать – разве что немного ускорившись, так как теперь уже на них давил негативный результат. Наши же окопались у своих ворот и вперед ходили крайне редко. Пас Заварова и неточный удар Беланова – вот и все, что было в те минуты.

А оранжевые атаковали много и разнообразно. По центру, флангами, низом, верхом, прострелами, комбинациями… Куман ударил издали – Дасаев потянул. (После этого на подаче углового Ринат снова сыграл не очень, начал идти на перехват и остановился, но обошлось.) Ван Бастен получил мяч в штрафной справа, простреливал в центр на набегавшего партнера – советский защитник в последний момент перехватил потенциально голевую передачу.

Иногда голландцам помогали и наши. Хидиятуллин так «удачно» сбрасывал мяч Дасаеву, что киперу пришлось в прямом смысле спасать свои ворота от автогола. На 70-й минуте вратарь Спартака и вовсе совершил небольшой подвиг. Сначала после подачи углового снял мяч практически с головы у Гуллита, затем выбил мяч в поле где-то с «точки» - аккурат на Ваутерса. Ян тут же бахнул по временно пустым воротам, но Дасаев успел немного оттянуться назад и достал в прыжке почти верный гол.

Наши ответили атакой имени Михайличенко – Алексей прошел сам, прострелил на Беланова, получил мяч обратно (вот что-что, а потенциальный последний пас у Игоря получался в том поединке весьма неплохо) и головой ударил достаточно прицельно. Хоть и мимо. Редкий в те минуты эпизод – атака советской сборной.

На 83-й минуте гол на двоих чуть не сообразили Гуллит и Хидиятуллин. Первый после подачи справа снова не глядя бил по воротам, попал в голову второго – и Дасаеву стоило очень больших трудов достать этот мяч.

Но при всем при том что голландцы действительно весь тайм атаковали – финального штурма как такового не было. Потому что сборная СССР тоже не отсиживалась в обороне. За три минуты до конца основного времени Рац чуть было не повторил свой гол. Но после передачи Сергея Алейникова бил уже из статичного положения, да и удар получился не совсем точным. А две минуты спустя Протасов почти вывалился один на один с ван Брекеленом – Рейкаард аккуратно выбил мяч из-под ног киевского динамовца.

Да и финальный свисток застал в атаке именно нашу команду. Команду, которая, выйдя в финальную часть ЧЕ через 16 лет после последнего визита, начала этот турнир с не совсем ожидаемой, но от того еще более приятной победой. Да и в турнирном отношении те два очка были как нельзя кстати. Ведь впереди была всегда сложная и опасная Англия. Правда, сначала надо было разобраться с загадочными ирландцами. Но об этом мы поговорим в свое время.

12 июня 1988. Кельн. Мюнгерсдорфер. 60584. Судья: Паули (ФРГ)

Нидерланды – СССР 0:1
Гол: Рац, 53

Нидерланды: ван Брекелен, Р. Куман, ван Тигелен, Рейкаард, ван Арле, Ваутерс, Гуллит, Мюрен, ван'т Схип, Босман, Ваненбург (ван Бастен, 57)

СССР: Дасаев, Бессонов, Хидиятуллин, О. Кузнецов, Демьяненко, Рац, Михайличенко, Литовченко, Заваров (Сулаквелидзе, 90), Протасов, Беланов (Алейников, 79)

___________________
Вернуться к началу Перейти вниз
Доктор Зло
Зритель
Зритель
avatar

Сообщения : 396
Репутация : 0
Дата регистрации : 2010-05-23
Награды :

СообщениеТема: Re: Помянем былое...   Пт Июл 23, 2010 4:29 pm

И че?
Вернуться к началу Перейти вниз
иероглиф
СТАРШИЙ БРОНЕМАСТЕР
avatar

Сообщения : 15021
Репутация : 718
Пол : Мужчина
Откуда : поезд№ 72
Дата регистрации : 2010-01-09
Возраст : 49
Награды :

СообщениеТема: Re: Помянем былое...   Вт Авг 03, 2010 11:42 pm

Наперед, догори - синьо–білі прапори

Великі «затінені» клуби. «Динамо» Загреб
Іще якихось сім-вісім років тому будь-яка книга чи стаття, присвячені футбольному клубу «Динамо» (Загреб), починалася розповіддю про те, що в основі його появи було об'єднання двох команд столиці Хорватії, яке сталося 9 липня 1945 р. Мовляв, опісля встановлення на території «Югославської Імперії» комуністичного правління, деякі спортивні товариства реорганізовували (а окремі навіть ліквідовували), натомість з'являлися нові. Не уникнула такої участі й пара загребських колективів, долі котрих звели, аби виникло «Динамо»: один із них мав назву «Градянський» (тобто міський), інший — ХАСК (Хорватський академічний спортклуб). І обидва мали багату на події та здобутки історію.

Датою заснування першого стало 26 травня 1911 р., другий народився дещо раніше — 6 листопада 1903 р.; і тому, й тому життя дали студенти. «Градянський» п'ять разів ставав чемпіоном Югославії, двічі здобував срібні й тричі — бронзові нагороди першості. ХАСК забрався на вершину в сезоні-1938 (випередивши столичний БСК лише за кількістю перемог — усі інші, в т.ч. очкові, показники були в них однаковими!), а десятиріччя перед тим «обжився» на підсумковій третій сходинці турніру.

(Варто також згадати, що протягом 1940-х, коли незалежна «на папері» Хорватія вважалася відданим сателітом Третього Рейху, відбулося шість розіграшів національного чемпіонату, половину з яких виграли якраз динамівські прародителі).

Так ось, влітку першого повоєнного року в СФРЮ, слідом за сусідами по соцтабору, зареєстрували «міліцейське» товариство. Виникло воно і в Загребі, причому на своєрідно «розчищеному» напередодні місці: нова («народна») влада розформувала одразу три міські клуби — до двох вищезгаданих додали ще один, який мав назву «Конкордія» (дворазовий переможець першості Югославії; також на його рахунку значиться тріумф у хорватському чемпіонаті). Гравців для «Динамо» взяли «зі світу по ниточці» — потроху з усієї трійки «експропрійованих» команд. Домашнім стадіоном став нинішній «Максимір» (відкрили його в травні 1912 р.), де до війни грав ХАСК. А тренера, герб і традиційні кольори «позичили» в «муніципалів»...

Отже, донедавна літописці клубу наполягали на його подвійному «родоводі» (чомусь відкидався зв'язок із «Конкордією»), а це передбачало святкування кількох дат народження й об'єднання в один реєстр досягнень трьох команд (ХАСК плюс «Градянський» плюс «Динамо»). Відверті нестиковки, наявні за такого ставлення до минувшини, довгий час ігнорувалися.

Проте на середину 2000-х історіографи врешті-решт визнали химерність подібної інтерпретації подій: із того часу динамівці вважаються правонаступниками винятково «городян». Передумовою цього рішення стали окреслені в одному з попередніх абзаців фактори (головним чином — спорідненість кольорів і емблеми), а, крім того, природне прагнення мати титулованішого предка (порівняйте нагородний список «Градянського» й ХАСКа).

Щоби символічно увіковічити цей факт, очільники «Динамо» косметично відкоригували свій логотип: відтоді його обрамляє не золотий, а срібний контур.

Стисло розповім про окремих яскравих постатей тогочасного футболу Загреба.

Серед найлегендарніших — тренер Мартон Буковий (в обох випадках ставимо наголос на другий склад). Угорець за походженням, він знайшов визнання на узбережжі Адріатики. Загалом три рази опинявся на чолі «Градянського» «Динамо» (1935—1943/44, 1946— 1946/47, 1960/61), вигравши з ним по два комплекти югославського й хорватського «золота». Прищепив підопічним ігрову схему «дубль-ве», а в середині сорокових, як пишуть місцеві історики, намагався побудувати модель із використанням чотирьох захисників — те, що в доконаному вигляді презентують планеті бразильці на шведському чемпіонату світу. (Варто все ж зауважити, що схожі розповіді про локальних наставників-новаторів є майже в кожній країні).

Лівий оборонець Ярослав Шифер всю кар'єру провів у синьо-білих футболках «городян» (1913—1925). Називається найкращим у своєму амплуа в міжвоєнному футболі Югославії. Був розумним і швидким гравцем, один із перших на балканських полях почав не просто «виносити» м'яч у поле після відбитої атаки, а пасувати партнерові. Прожив майже дев'яносто років, побачивши багато історичних катаклізмів.

Центральний (а також крайній) хавбек Славин Циндрич захищав кольори і «Конкордії» (1916—1922), і «Градянського» (1922—1929), і ХАСК'а (1929—1930). Виступав за збірну країни на Олімпіаді в бельгійському Антверпені. Автор дебютного в історії югославської репрезентації хет-трику.

Найсильнішим кіпером Хорватії вважався «муніципал» (1918—1925) Драгутин Врджука. За нинішніми мірками пропускав багато м'ячів, але це була характерна риса всіх воротарів того часу (зверніть увагу, наприклад, на коефіцієнт надійності в радянських чемпіонатах Антона Ідзковського). Під стать цьому мав невисокий (знову ж таки, із сучасного погляду) зріст. Пережив і, водночас, не пережив II Світову: наприкінці сорокових помер од туберкульозу, «підхопленого» в холодну й голодну воєнну пору.

Формально правий інсайд Мілан Антолкович, який відійшов у кращий світ якихось три роки тому. Грав за «синьо-білих» (1932/33, 1935—1943/44, 1946— 1947/48) на всіх позиціях, у т.ч. воротарській. Головний універсал тодішньої команди.

Світловолосий нападник Август Лєсник найчастіше виходив на поле в складі основного динамівського прародителя (1935/36—1943/44, 1946, 1948/49) із дев'ятим номером на спині. Багато забивав, тричі здобуваючи звання короля стрільців.

Центрфорвард Франьо Вольф став легендою задовго до припинення ігрової кар'єри. У лавах «Градянського» а потому й «Динамо» він півтора десятка років тішив публіку (1937/38—1943/44, 1946—1952/53). Був чемпіоном трьох країн — Королівства Югославії, Хорватської держави та СФРЮ. Неодноразово вигравав титул каноніра в цих першостях. Друга за величчю постать місцевого футболу першої половини XX ст. (після гравця сплітського «Гайдука» Фране Матошича).

Спортсменом із, притаманною епосу, трагічною долею був також центральний нападник Еміль Першка. Входив до складу найтитулованішого загребського клубу (1919—1920, 1923—1930), маючи надзвичайну популярність поміж уболівальників. Брав участь у обох Світових війнах, а в період фашистського правління співпрацював із усташами. За що комуністи його потім і розстріляли...

Цікавий і маловідомий парадокс: у Хорватії та Боснії тоді служило чимало наших співвітчизників із Заходу України.

Назву «Динамо» для футбольної команди зі столиці республіки затвердили, нагадаю, в липні 1945 р., упродовж першого зібрання керівництва новоспеченого клубу, яке проходило в загребському ресторані «Електра». Запропонував її екс-гравець ХАСК'а й «Градянського», а тоді — спортивний комісар Івиця Медарич. Зрозуміло, що орієнтиром слугувало могутнє радянське ВФСТ — це в плані вибору імені. Що ж до барв і логотипу, то вони, підкреслю, перейшли «у спадок» од офіційного попередника «синіх».

Тут, до слова, спостерігаємо майже феномен: у навернених до соціалізму країнах центральної та східної частин континенту виникали спорттовариства з назвами, що практикувалися в СРСР, але при цьому совєцькі бонзи дозволяли «меншим братам» одну вольність: вибір кольорів. Інколи це призводило до незвичних для нас ситуацій. Наприклад, берлінське, дрезденське й бухарестське «Динамо» з початку заснування грають у червоно-білій формі — погодьтеся, що в нашому розумінні вона «органічно» не підходить представникам цього відомства...

У дебютному чемпіонаті СФРЮ для клубів загребці «осріблилися», а вже за рік, випередивши на п'ять очок сплітський «Гайдук», виграли перше союзне й загалом шосте в історії «золото». На додачу Франьо Вольф завоював титул найкращого снайпера турніру.

Здавалося, триває лінія, панівна в югославському «ногометі» довоєнного часу, коли хорватські та сербські колективи вважалися рівноправними, тріумфуючи в першості приблизно порівну. Втім, уже від середини 1950-х згаданий стан речей потихеньку переформатувався в зовсім інший бік: беззаперечною футбольною столицею федеративної держави стало місто Белград. Знатна пара тамтешніх суперклубів — «Партизан» і «Црвена Звєзда» — до останнього союзного сезону «проковтнула» загалом 29 комплектів золотих нагород, тоді як «Динамо» (Загреб) і «Гайдук» (Спліт) спромоглися на сумарні 11. Важко виявити рушійні сили такої трансформації. Підозрюю, що відбувся звичайний еволюційний процес, коли в одних настав ренесанс, а інші продовжили рухатись у незмінному ритмі.

Надалі «сині» вигравали чемпіонську гонитву ще тричі. Й усе. Причому команда завжди мала в своєму складі розсип чудових виконавців, вона майже безперервно ставала або призером ліги, або ж у підсумку опинялася неподалік од лідируючої трійки, та повсякчас чогось не вистачало, аби опинитися в табелі вище за інших. (А сімдесяті взагалі пройшли без жодного офіційного титулу). Химерний символ цього — факт історичного рекорду загребців щодо кількості виграних срібних медалей у чемпіонатах Союзної Югославії...

Також динамівці заслужили реноме одного з кубкових колективів країни. Із семи здобутих ними Чаш четверта за ліком виявилася особливо пам'ятною: вона дозволила стартувати в континентальному змаганні для команд із міст, де проходили крупні ярмарки (згодом його перейменують у Кубок УЄФА). Там, пройшовши п'ять раундів, підопічні тренера Івиці Хорвата вийшли до фіналу, де за підсумком двох матчів переграли дуже сильний на той момент англійський «Лідс Юнайтед».

Без малого чверть сторіччя «Динамо» було єдиним балканським клубом, який здобував єврокубок.

Уособленням «Динамо» союзних часів слугували:

Лівий крайній Желько Чайковський (1946— 1955/56). Молодший брат Златко Чайковського — «зірки» белградського «Партизана» та славнозвісного тренера. Один із магістральних виконавців «вічно другої» югославської збірної сорокових-п'ятдесятих.

Елегантний «атакер» Дражен Йєркович (1954/55— 1964/65). Став гравцем основи «синіх», не досягши повноліття, втім, дуже рано завершив кар'єру через травми. Здобув ім'я в планетарному масштабі після чилійського мундіалю, де був серед найкращих снайперів.

Правофланговий нападник Славен Замбата (1959/60—1968/69,1972/73). Лідер атакувальної ланки загребців другої половини шістдесятих, забив найбільше м'ячів у переможному розіграші Кубка Ярмарок. У всіх турнірах за «Динамо» відзначився в сумі двома з половиною сотнями точних ударів.

Бек Младен Рамляк (1962/63—1972/73). Літописці характеризують його як найкращого лівого вінгера в історії клубу. Загинув у автокатастрофі, ледь відсвяткувавши 33-річчя.

Гравець краю атаки Драгутин Вабець (1968/69— 1976/77, 1983/84). Виступав на позиції форварда і хавбека, відзначався здібностями розпасовщика, володів сильним ударом і оригінальним дриблінгом.

Півоборонець Златко Кранчар (1966/67—1982/83). Іще один видатний футболіст хорватського гранда, котрий діяв ліворуч. Зіграв понад півтисячі поєдинків у формі «Динамо», після чого перейшов у австрійський «Рапід», де впродовж семи сезонів також заслужив реноме легенди. Висококласний хав із рідкісною, за словами очевидців, масштабністю ігрового мислення.

Канонір Снєжко Черин (1976/77—1985/86). Єдиний в історії столичної команди, кому вдалося забити в чемпіонатах СФРЮ сотню м'ячів (конкретно — 101). Наділений «збитою», міцною статурою, чудово почував себе в ситуаціях, коли виникала необхідність поборотися за м'яч.

Багаторічний капітан Велимір Заєць (1974/75— 1983/84). Закривав центральну вісь поля, інколи в ролі стопера, проте найчастіше — півзахисника. Не мав рівних у своєму амплуа в союзному «ногометі» на рубежі сімдесятих-вісімдесятих.

Відтягнутий форвард Марко Млинарич (1978/79— 1986/87, 1995/96). Спортсмен того ж типажу, що й Володимир Онищенко. Гвардієць №2 у динамівському літописі (близько шестиста зіграних матчів).

Наставник Мирослав Блажевич (1980/81—1982/83, 1985/86-1987/88, 1992/93-1993/94, 2002/03). Про таких не кажуть «новатор», натомість нагороджують неоднозначним званням «хитрий лис». Розумний, проникливий і тактично підкований тренер, який уміє максимально використати сильні риси підопічних і слабкі — суперника. Нам це допіру відомо не з чуток...

Чи варто повторюватися, що в зазначений період осіб, гідних короткої згадки, у лавах «синіх» було на порядок більше?

Стартові матчі вищої ліги самостійної Хорватської республіки проходили під знаком солідної уваги з боку любителів футболу — спрацював ефект новизни. Втім, невдовзі тамтешня першість скотилася до відведеної для неї лунки європейського середняка, а глядачів із трибун наче мітлою позмітало: вони звикли до протистоянь із потужними сербськими грандами і хорошими колективами з Боснії, Македонії та Словенії, новітніми ж суперниками їхніх улюбленців стали подеколи клуби районного рівня. (Для нас оця ситуація теж добре знайома).

«Динамо» переживало тоді подвійний катаклізм: окрім необхідності адаптуватися до контексту іншого турніру, команду... позбавили її імені. Від липня 1991 р. по лютий 1993 р. загребці виступали під вивіскою «ХАСК Градянський», а потім, до лютого 2000 р., мали назву «Кроатія». Сталося це тому, що фактичним керівником столичного клубу був президент держави Франьо Туджман, якого вважали рідкісним, навіть для тогочасних «вибухових» Балкан, націоналістом. Він зумів забезпечити «синім» дуже пристойну фінансову підтримку, за що динамівці «заклали душу»: од славної для них епохи в союзному футболі довелося формально відхреститися.

Фанати такі колізії, м'яко кажучи, не схвалили, проте численні акції протесту, що організовувалися ними впродовж багатьох років, ефекту не давали. Лише після того, як диктатора винесли з робочого кабінету вперед ногами, спортивна гордість Хорватії повернула маленьку літеру «Д» у центр своєї емблеми...

Щодо власне ігрових моментів, то від початку дев'яностих загребці функціонують у режимі «роздвоєння особистості». Так, на внутрішніх полях вони — беззаперечні лідери, які «штампують» титули з частотою друкарського станка. Одначе в континентальних змаганнях «Динамо» затримується вельми ненадовго: за два десятиріччя команда може похвалитися двома груповими етапами Ліги чемпіонів і чотирма — Кубка УЄФА (Ліги Європи).

І це при тому, що зникнення з політичної карти світу Югославії позитивно позначилося на місцевому футболі: хорватські ДЮСШ регулярно видають «на гора» купу талантів. Але місцеві СК бідні, й живуть, в основному, за рахунок регулярного «експорту» вихованців у заможніші .чемпіонати. Столичне «Динамо» є найстабільнішою інституцією країни (дякувати тут, передусім, треба клубному очільнику — успішному бізнесмену, якого звати Мирко Баришич), гравці затримуються в лавах «синіх» відносно довго, але навіть наявних умов бракує, аби побудувати по-справжньому сильний колектив — це вимагає чимало часу.

До того ж, динамівське керівництво надто часто змінює тренерів, нерозумно повторюючи помилки київських «побратимів»: наставниками стають винятково «свої». Вони, мовляв, «продовжують традиції»...

Нині в розпорядженні коуча Велиміра Зайця команда з найкращим за десятиліття добором футболістів. Якщо їх усе ж не встигнуть розпродати до закриття трансферного вікна, ми маємо шанс побачити загребців у груповому турнірі чемпіонської Ліги. А прихильникам «синіх», напередодні сторіччя, більшого й не треба.

Ключовими фігурами на новітній динамівській шахівниці були:

Знаменитий і доволі специфічний воротар Дражен Ладич (1986/87—1999/00). «Специфічність» його полягала в тому, що він, по-перше, володів не надто відповідною амплуа комплекцією (недостатньо високий, зате з черевком), і по-друге, загалом був кіпером середнього класу. Проте через навколишнє безриб'я та стійкий характер багато років мав статус основного у збірній, а в Загребі стояв на брамі півтора десятиліття, зігравши понад вісім сотень матчів (це разом із товариськими)!

Снайпер №1 в історії клубу Ігор Цвитанович (1989/90—1990/91, 1992—1996/97, 1999/00— 2001/02). Недооцінена легенда дев'яностих: був нападником європейського рівня, одначе в національній команді на його позиції грала «солодка парочка» Ален Бокшич — Давор Шукер, тому залишився майже невідомим за межами країни. Автор трьохсот забитих м'ячів за «Динамо» (й тут враховуємо неофіційні поєдинки), з них 122 — в югославській і хорватських лігах (5+117).

Австралійський балканець Марк Відука (1995/96— 1997/98). Високорослий гравець атакувального плану, котрий досяг світового визнання, виступаючи в англійській прем'єр-лізі. Необхідну артпідготовку пройшов на стадіоні «Максимір».

Півзахисник Ігор Бішчан (1997/98—1999/00, 2007/08 —...). Надійний, цупкий і класний футболіст, який мав потенціал увійти до топ-когорти опорних хавів Європи. Статися цьому завадили травми і використання його тренерами не «не рідній» позиції.

Голкіпер Томислав Бутина (1997/98—2002/03, 2008/09—...). Мабуть, найстабільніший хорватський страж воріт проминулого десятиріччя, котрий повсякчас у тіні більш «розкручених» колег.

Форвард-гренадер Маріо Манджукич (2007/08— 2009/10). Швидкий, у міру технічний, по-спортивному нахабний «Супер Маріо» якимось дивом аж три сезони перебував у Загребі. Він давно переріс рівень місцевого чемпіонату й готовий до випробувань на вищому. Побачимо його в німецькій бундеслізі.

А, крім того, десятки й десятки відомих на континенті імен.

Володимир БАНЯС, газета «Український футбол»

___________________
Вернуться к началу Перейти вниз
Доктор Зло
Зритель
Зритель
avatar

Сообщения : 396
Репутация : 0
Дата регистрации : 2010-05-23
Награды :

СообщениеТема: Re: Помянем былое...   Ср Авг 04, 2010 1:46 pm

ну и че??
Вернуться к началу Перейти вниз
V[a]mp[i]re
Главный Армеец Форума
Главный Армеец Форума
avatar

Сообщения : 8725
Репутация : 776
Пол : Мужчина
Откуда : Самара
Дата регистрации : 2010-01-16
Возраст : 21
Награды :

СообщениеТема: Re: Помянем былое...   Вс Авг 15, 2010 3:06 pm

ничего не понятно!!!!!украинский я ещё пока не выучил!!!
Вернуться к началу Перейти вниз
иероглиф
СТАРШИЙ БРОНЕМАСТЕР
avatar

Сообщения : 15021
Репутация : 718
Пол : Мужчина
Откуда : поезд№ 72
Дата регистрации : 2010-01-09
Возраст : 49
Награды :

СообщениеТема: Re: Помянем былое...   Пн Авг 16, 2010 11:26 pm

Часть 1.
Естественно, про Динамы.

Сколько в мире клубов носят имя "Динамо"?

бывшие ссср- овские понятно - Динамо Москва


Тбилиси -

Минск -

их младшие братья из низших лиг:

Киров

Брянск

Барнаул

Брест

Вологда

Санкт-Петербург



Ставрополь

Кострома


Батуми

Бендеры

Хмельницкий

Махачкала ( с 2007- любители).
1996-1997 называлось ДИНАМО-ИМАМАТ..охренеть...

зарубежные ДИНАМЫ

Из канувших в лету , но довольно известных в футбольном мире стоит отметить два клуба из ГДР

Берлин -


Дрезден -

из тех , что есть:

Бухарест -

Тирана -

Лусака( Замбия) -

Хьюстон -

Вранье ( Сербия) -

Загреб -

Ческе-Будейовице ( Чехия) -

Нарын ( Киргизия) -

Душанбе -

Самарканд -

"Динамо д'Абоме"( Бенин) -


___________________


Последний раз редактировалось: иероглиф (Вт Авг 17, 2010 8:17 am), всего редактировалось 1 раз(а)
Вернуться к началу Перейти вниз
V[a]mp[i]re
Главный Армеец Форума
Главный Армеец Форума
avatar

Сообщения : 8725
Репутация : 776
Пол : Мужчина
Откуда : Самара
Дата регистрации : 2010-01-16
Возраст : 21
Награды :

СообщениеТема: Re: Помянем былое...   Пн Авг 16, 2010 11:59 pm

Smile да иероглиф где ты достал этот материал????
Вернуться к началу Перейти вниз
иероглиф
СТАРШИЙ БРОНЕМАСТЕР
avatar

Сообщения : 15021
Репутация : 718
Пол : Мужчина
Откуда : поезд№ 72
Дата регистрации : 2010-01-09
Возраст : 49
Награды :

СообщениеТема: Re: Помянем былое...   Вт Авг 17, 2010 12:09 am

Сча, подожди, тоже по коням сделаю.

___________________
Вернуться к началу Перейти вниз
V[a]mp[i]re
Главный Армеец Форума
Главный Армеец Форума
avatar

Сообщения : 8725
Репутация : 776
Пол : Мужчина
Откуда : Самара
Дата регистрации : 2010-01-16
Возраст : 21
Награды :

СообщениеТема: Re: Помянем былое...   Вт Авг 17, 2010 12:14 am

ооо, ну давай!!!!охото посмотреть сколько же ещё ЦСКА
Вернуться к началу Перейти вниз
иероглиф
СТАРШИЙ БРОНЕМАСТЕР
avatar

Сообщения : 15021
Репутация : 718
Пол : Мужчина
Откуда : поезд№ 72
Дата регистрации : 2010-01-09
Возраст : 49
Награды :

СообщениеТема: Re: Помянем былое...   Вт Авг 17, 2010 12:43 am

2.
Кони мира.


ЦСКА ( Москва) - это понятно.

То что есть и то что было на просторах СНГ( СССР)

Ростов -



Одесса -

Киев -

Львов -

Хабаровск -

Смоленск -


За рубежом :


Дукла ( Прага) -


Стяуа ( Бухарест) -

Легия ( Варшава ) -

Партизан ( Белград) -

ЦСКА ( София) -

Гонвед ( Будапешт) -

Аврора ( Гватемала) -

Форвертс- Виктория ( Берлин) -

ФАР ( Рабат, Марокко) -

Эль-Насьональ ( Кито, Эквадор) -

ЦСКА ( Баку) -

Шленск ( Вроцлав, Польша) -

ЦСКА-Буюкань ( Кишинев) -



ЦСКА - Рапид ( Кишинев) -

___________________


Последний раз редактировалось: иероглиф (Вт Авг 17, 2010 5:50 pm), всего редактировалось 1 раз(а)
Вернуться к началу Перейти вниз
иероглиф
СТАРШИЙ БРОНЕМАСТЕР
avatar

Сообщения : 15021
Репутация : 718
Пол : Мужчина
Откуда : поезд№ 72
Дата регистрации : 2010-01-09
Возраст : 49
Награды :

СообщениеТема: Re: Помянем былое...   Вт Авг 17, 2010 1:56 am

3. Кроты мира.
ну , главные, понятно где обитают..

Пошли далее ... Без разделения на зарубежные- все подряд.

Караганда -



Солигорск -

Кривой Рог -

Комсомольск -

Учалы -

Кемерово -

Забже ( Польша) -

Лешно( Польша) -

Острава ( Чехия) -

Соколов ( Чехия) -

Горловка -

Кобрелоа ( Калама, Чили)
медные, правда... -

Перник ( Болгария) -

Ньюкасл Юнайтед -

___________________
Вернуться к началу Перейти вниз
V[a]mp[i]re
Главный Армеец Форума
Главный Армеец Форума
avatar

Сообщения : 8725
Репутация : 776
Пол : Мужчина
Откуда : Самара
Дата регистрации : 2010-01-16
Возраст : 21
Награды :

СообщениеТема: Re: Помянем былое...   Вт Авг 17, 2010 2:13 pm

не знал что Ньюкасл относится к кротам!!!! Smile
Вернуться к началу Перейти вниз
V[a]mp[i]re
Главный Армеец Форума
Главный Армеец Форума
avatar

Сообщения : 8725
Репутация : 776
Пол : Мужчина
Откуда : Самара
Дата регистрации : 2010-01-16
Возраст : 21
Награды :

СообщениеТема: Re: Помянем былое...   Вт Авг 17, 2010 2:13 pm

не знал что Ньюкасл относится к кротам!!!! Smile
Вернуться к началу Перейти вниз
Спонсируемый контент




СообщениеТема: Re: Помянем былое...   

Вернуться к началу Перейти вниз
 
Помянем былое...
Предыдущая тема Следующая тема Вернуться к началу 
Страница 2 из 12На страницу : Предыдущий  1, 2, 3, ... 10, 11, 12  Следующий

Права доступа к этому форуму:Вы не можете отвечать на сообщения
 :: Другое :: Другие Чемпионаты-
Перейти: